У Стародавній Греції та Римі поняття старості асоціювалося з віком близько 60 років для чоловіків і близько 50 років для жінок, однак чіткої межі не існувало. Перехід до похилого віку залежав від індивідуального стану здоров’я та соціального статусу людини. Зазвичай старість визначалася моментом, коли людині ставало складно виконувати свої повсякденні обов’язки. Це призводило до звільнення чоловіків похилого віку від військової або цивільної служби. Для жінок віковий рубіж часто асоціювався із завершенням дітородної функції та настанням менопаузи. Зрілі люди набували нових соціальних ролей і відповідальностей.
Про це розповідає KURAZH
Старість у філософії та культурі античності
Афінський державний діяч Солон вважав середню тривалість життя людини 70 років і ділив її на десять семирічних етапів. У кожному семиріччі людина переживала певні зміни: від появи перших зубів до розквіту фізичних сил і зрілості розуму. Солон радив чоловікам одружуватися у п’ятому семиріччі, а у своїх роздумах підкреслював цінність кожного вікового етапу.
“Розум людини в шосту седмицю цілком дозріває
і не прагне вже до нездійсненних справ…
…людина ще міцна і в дев’ятій, проте слабшає
у прагненні до великих справ розум її і язик.
А якщо ще й досягне десятого кінця седмиці,
не передчасною тоді буде для неї смерть.”
Інший відомий автор, астроном Клавдій Птолемей, у праці «Тетрабіблос» поділяв життя на сім етапів по 12 років. Останні дві стадії асоціювалися зі старістю, коли людина відмовляється від фізичної праці на користь роздумів, благочестя, усамітнення та збереження гідності. Старість, за Птолемеєм, керована Сатурном, характеризувалася втратою життєвих сил, повільністю, дратівливістю та зниженням радощів життя.
У міфах і літературі Греції та Риму старість часто сприймали з повагою: літніх людей зображали як носіїв мудрості і традицій. Проте ставлення до людей похилого віку було неоднозначним: одні автори високо цінували їхню роль, інші ж ставилися з певною зневагою.
Філософ Арістотель висловлював думку, що старість супроводжується охолодженням тілесних рідин і схильністю до песимізму. Однак навіть він визнавав, що літні люди є цінними носіями досвіду та мудрості. У діалогах Платона старці виступали наставниками для молоді, а Сократ, який розпочав свою філософську діяльність у зрілому віці, став символом передачі знань новим поколінням.
Марк Тулій Цицерон у трактаті про старість підкреслював, що головне багатство літньої людини — її досвід, моральність і цікаве життя. Він радив протидіяти старінню за допомогою розумової активності, фізичних вправ і поміркованості в їжі та напоях.
У патріархальному суспільстві античності до чоловіків похилого віку ставилися прихильніше, ніж до жінок. Жінки, чия роль зводилася до матері та дружини, часто зазнавали соціальної ізоляції після втрати репродуктивної здатності, і медичні трактати зазвичай ігнорували їхні проблеми. Побутувала думка, що жінки старіють швидше через фізичну та розумову “слабкість”.
Медичні знання про старість у Греції та Римі
Геріатрія, тобто наука про лікування та профілактику хвороб старечого віку, була відома ще в античному світі. Грецькі та римські лікарі добре знали про типові захворювання літніх людей: проблеми із зором і слухом, артрит, схильність до респіраторних інфекцій, розлади пам’яті та старечий маразм. Вважалося, що ці недуги є наслідком дисбалансу тілесних рідин і втрати тепла організму.
Гіппократ, відомий давньогрецький лікар, одним із перших описав симптоми, властиві похилому віку: захворювання нирок і жовчних шляхів, задишку, кашель, болі у суглобах, запаморочення, безсоння, погіршення слуху та катаракту. Він відзначав, що перебіг хвороб залежить від віку, а флегматики частіше страждають на старечі недуги. За Гіппократом, старі люди почуваються краще влітку та ранньої осені.
Медична практика була орієнтована переважно на профілактику: лікарі радили дотримуватися режиму відпочинку, займатися фізичними вправами, підтримувати гігієну тіла, а також змінювати раціон на користь меншої кількості м’яса, більше сушених продуктів, фруктів і вина. Інтелектуальна активність (читання, писання, садівництво) також вважалася важливою для збереження ясності розуму.
Давньоримський лікар Гален рекомендував обмежувати вживання м’яса, а натомість споживати більше фруктів та вина. Автори медичних трактатів наголошували, що з віком органи стають менш життєздатними та сухішими, що впливає на загальний стан здоров’я.
“Старості треба чинити опір, а недоліки, пов’язані з нею, відшкодовувати старанністю. Як борються із хворобою, так треба боротися і зі старістю: стежити за своїм здоров’ям, вдаватися до помірних вправ, їсти і пити стільки, скільки потрібно для відновлення сил, а не для їх придушення”.
У філософських і медичних трактатах старість часто розглядалася як природна хвороба, яку неможливо вилікувати, але з якою можна і потрібно боротися, підтримуючи розумову і фізичну активність.