Стосунки між батьками та дітьми — це складна і багатогранна тема, яка торкається кожного з нас. Особливо гостро постає питання взаємин, коли діти дорослішають і прагнуть самостійності, інформує KURAZH.
Мама — пуп землі
Поки наші діти маленькі, ми для них і цар, і Бог. Ми маємо право розпоряджатися їхнім життям, вправно оперуючи незаперечним аргументом: “Я зобов’язана про тебе піклуватися і виховувати”. Під цим гаслом дітки позбавляються можливості з ранку до ночі грати в планшет, їсти тоннами улюблені шоколадні цукерки, ночувати у сумнівних друзів. У турботливих батьків є чимало різноманітних заборон.
Правда й обов’язків перед нащадками у мам і тат теж безліч. Адже дитинка з’явилася на світ саме завдяки бажанню її батьків. І це був їхній вибір. До речі, підростаючі дітки, після докорів з боку батьків, із задоволенням “повертають” їм цей аргумент: “Я не просила мене народжувати. Ти сама цього хотіла. Тому я нічим тобі не зобов’язана!”.
А так хотілося. І дуже прикро чути таке від дитини, в яку вкладено безліч часу, сил, нервів і грошей. Як же так, адже поки ваше чадо підростало, ви милувалися ним і плекали надію на те, що ваша старість буде під наглядом і належним доглядом. А тут таке!
Ти що, виріс?!
Щойно на горизонті вашого сина чи доньки з’явиться кохана людина, то ми, батьки, раптом усвідомлюємо, що можемо втратити безроздільний вплив на свого нащадка. Виявляється, тепер маніпулювати ним може якась чужа дівчина. А це ж завжди було нашою прерогативою. Як з цим змиритися?
Ні, ну, ті мами, що мудріші, роблять крок назад і дають своїм дітям налагодити своє особисте життя. Але іноді страх залишитися самотньою змушує батьків йти на дурниці.
Ми починаємо “гирею висіти на ногах своїх дітей” і щохвилини нагадувати відколотому дитяті про те, що ми існуємо, і у нього взагалі-то є зобов’язання перед нами. Ми вимагаємо, скиглимо, канючимо, тиснемо на совість, докоряємо. І все тільки для того, щоб не відчувати себе покинутою і непотрібною. Ми хочемо, щоб з нами рахувалися: радилися, як назвати новонародженого онука (а ще краще, щоб він був названий на нашу честь), кожне свято ми чекаємо, щоб молода сім’я приїжджала до нас і проводила всі вихідні біля нашої спідниці, заглядаючи в рот улюбленій родичці. Ми ображаємося, якщо у вирослого сина немає часу збігати для нас в магазин за молоком, або коли він поїхав з сім’єю на курорт, а нас залишив у душному кам’яному місті на все літо.
Без мене йому краще, і це чудово!
Подібні питання треба закрити для себе раз і назавжди. І знаєте чому?
Так, наші діти не хочуть жити з літніми батьками. На жаль, найчастіше у них на нас немає ні часу, ні сил. Вони вже не хочуть влаштовувати величезні весілля “всім селом”, а замість цього віддають перевагу поїхати на зекономлені гроші у весільну подорож або купити меблі на кухню.
Доводиться погодитися, що свята з пенсіонерами — це смертельна нудьга. Пора змиритися, що для них набагато краще закотити вечірку з друзями, ніж “тухнути” з бабусями на лавочці біля заміської дачі.
А коли виростають онуки, вони й самі не дуже прагнуть приїжджати на пиріжки до бабусі.
Але знаєте, як тільки у наших дітей з’являються життєві складнощі: матеріальні проблеми, похитнуте особисте життя або “підкачало” здоров’я, вони одразу ж починають злітатися під тепле батьківське крильце. Допомоги шукають і розуміння…
Тож, якщо ваші дітки не сидять біля вашої спідниці, не шукають вашої допомоги, значить вони цілком собі успішні і самостійні. Наступіть на горло своєму егоїзму і знайдіть у собі сили порадіти за них. Коли батьки обтяжують — це нормально. Краще озирніться і відшукайте навколо себе те, чим можна зайняти своє життя. Виберіть для себе те, що зробить ваші будні цікавими і продуктивними.
Живіть, нарешті, для себе і будьте щасливі!