Українки, які боролися за національні права

by ira

Українці виборювали право на власну самобутність та ідентичність здавна. Серед них були й жінки, які представляли інтереси нації в сенаті Другої Речі Посполитої, розповідали про Україну на весь світ чи приєднувалися до лав УГА. Вони мали чудову освіту, гарні організаторські здібності та бажання захищати як становище жінок, так і національні права.

Як передає KURAZH, про це пише elle.ua.

Мілена Рудницька

Мілена Рудницька належала до тих дівчат, які пройшли повну гімназійну програму, та була однією з небагатьох галичанок із закінченою вищою освітою. На відміну від багатьох активісток вона вважала, що участь жінки в громадській та політичній діяльності вимагає усвідомлення фемінізму. Мілена Рудницька спілкувалася із чоловіками як з рівними й дотримувалася дружнього тону, без поклоніння. 

Громадська діячка стала однією із засновниць Союзу Українок — осередку, який підтримував право жінок на самовизначення. Завдяки їй угруповання не розбилося на політичні уламки, як це сталося з іншими українськими партіями. 

Мілена Рудницька була важливою політичною постаттю в Галичині — вона представляла українців у польському соймі та виступала на міжнародних форумах.

«Ви знаєте, Достойна, Дорога Пані, що я маю сміливість казати людям те, що думаю, що я ніколи не вагаюся робити собі ворогів, якщо цього вимагає моя внутрішня правда», — зазначала політикиня в листі до Софії Русової.

Мілена Рудницька завжди бачила Україну як незалежну демократичну державу, тому протистояла польському й більшовицькому режимам. Коли на території Галичини поширювалися радянофільські погляди, вона їх не сприймала, адже, на її думку, з націонал-комунізму не могла вийти Україна. Жінка гостро виступала проти авторитарного режиму та одна з перших засуджувала політичний тоталітаризм. 

Зінаїда Мірна

Зінаїда Мірна не могла стояти осторонь громадського життя. Вона гармонійно поєднувала націоналізм і фемінізм, тому однаково важливими вважала й жіноче питання, й українську справу. Зінаїда Мірна спочатку приєдналася до Українського клубу, а потім активно брала участь у діяльності Київського товариства оборони жінок. 

Також активістка проводила значну роботу з поширення українських книжок та традицій українського народу в дитячих садках та недільних школах. 

З перших днів формування Центральної Ради Зінаїда Мірна долучалася до державотворчого процесу. Вона стала делегаткою від Всеукраїнського національного конгресу, вела діловодство у фінансовому відділі Центральної Ради та очолила Комітет при Товаристві допомоги населенню України, що постраждало від війни. Коли УНР переїхала до Кам’янця-Подільського, Зінаїда Мірна разом з іншими діячками заснувала Українську національну жіночу раду, яка пізніше вела свою діяльність за кордоном. 

Олена Левчанівська 

Олена Левчанівська стала першою жінкою, яка представляла інтереси волинян у найвищому органі державного управління у міжвоєнний період. У 1922 році її обрали до сенату Другої Речі Посполитої — вона приєдналася до комісії міжнародних справ. На дебатах Олена Левчанівська не тільки порушувала жіноче питання, а й захищала національні інтереси українців та білорусів. Сенаторка звинувачувала польський уряд у нехтуванні потребами українців.

Також Олена Левчанівська однією з перших у парламенті порушила питання про становище українського шкільництва — вона вказала, що українські школи масово закриваються або змінюють мову викладання на польську саме на тих територіях, де переважають українці.

Діячка разом з іншими активістками представляла жіноцтво на феміністських з’їздах. На одному з них вона розповсюдила брошуру з проханням надати моральну допомогу в справі політичного та культурного визволення українського народу. 

Після закінчення сенаторських повноважень Олена Левчанівська мешкала в Луцьку, а потім переїхала в родинний маєток у селі Линів. У грудні 1939 року її арештували енкаведисти, а вже у квітні 1940-го діячці винесли смертний вирок. 

Ольга Басараб

Ольга Басараб була серед організаторів першої жіночої чоти Легіону Українських січових стрільців — вона стала інструкторкою, а командиркою була її подруга Олена Степанів. Пізніше діячка опікувалася пораненими та хворими українськими вояками та активно брала участь у діяльності Українського жіночого комітету допомоги пораненим жовнірам. 

Ольга Басараб також працювала бухгалтеркою в уряді ЗУНР та була однією з представниць Українського жіночого союзу.

У 1923 році діячка стала зв’язковою Української військової організації для боротьби проти всіх окупантів українських земель. Вона приїхала до Галичини, щоб установити контакти з колишніми військовими та створити мережу місцевих організацій.

Ольга Басараб була заарештована 9 лютого 1924 року за доносом польського професора, який жив неподалік її квартири. Її катували протягом трьох діб та поховали у братській могилі під чужим прізвищем. Згодом українська громадськість отримала дозвіл на перепоховання Ольги Басараб. 

Олена Степанів

Олена Степанів однією з перших жінок зі зброєю в руках приєдналася до лав Українських січових стрільців. У травні 1915 року вона відзначилася в боях на горі Маківці, проте пізніше потрапила в російський полон й опинилася в таборі в Ташкенті. Після Лютневої революції Олена Степанів приєдналася до Ташкентської української громади, а далі через Швецію повернулася до УСС та продовжила свій бойовий шлях в УГА.

Після війни діячка поїхала навчатися до Відня, звідки повернулася зі ступенем доктора філософії. У Львові вона стала головою Товариства жінок з вищої освітою та протягом життя написала понад 75 наукових праць. Зокрема, Олена Степанів досліджувала загальну економічну географію України.

Наукову роботу перервав 10-річний вирок Особливої наради при Міністерстві державної безпеки СРСР. Жінка пережила мордовські табори та торфові розробки. Коли Олена Степанів повернулася до Львова, то вже не мала можливості займатися науковою роботою.

Тебе може зацікавити