Для будівництва в будівлях Венеції використовувалися спеціальні пали з міцного дерева, яке не псується у воді. Це своєрідні “альпійські модрини”, які вважаються незруйнованими водами. Хоча існують світлини обмілілих каналів, де видно відсутність пал, археологічні розкопки доводять наявність цих спеціальних палів.
Землі, на яких розташована Венеція, вимагають глибоких фундаментів, і деревина стала найзручнішим та економічним матеріалом для цього. Важливо, що палі зберігалися в безкисневому середовищі, що дозволяло їм не розкладатися. Враховуючи такі фактори, використання деревини як фундаменту стало надійною основою для будівель у Венеції, повідомляє KURAZH.
Так ось, якщо вірити знімкам археологічних розкопок, будівлі Венеції повинні стояти на “пальових полях”. Тобто палі були вбиті впритул одна до одної, потім, ймовірно, щільно засипані піском і обкладені каменем, щоб виключити доступ повітря до дерева (ще, кажуть, у Венеціанській лагуні особливий мул, який закупорює всі підводні поверхні та перешкоджає надходженню кисню до деревини).
Наприклад, є інформація, що при будівництві в 16-му столітті церкви Санта-Марія-делла-Салюте було використано сто тисяч чотириметрових дерев’яних балок, вбитих в ґрунт. Іноді екскурсоводи кажуть, що балок було мільйон, але, напевно, це вже занадто для чверті гектара, які разом з прилеглою територією займає базиліка Салюте.
Площа острівної частини Венеції, на сотні островів в лагуні — близько двохсот квадратних кілометрів (а ще приблизно така ж частина міста розташована на материку). Якщо екстраполювати дані по базиліці Салюте і порахувати, скільки балок потрібно, щоб забити цей простір під фундаменти стіна до стіни будинків, то виходять якісь божевільні цифри типу восьми мільярдів паль.
Звичайно, Венеція — це не тільки щільно стоять будинки, але ще і тротуари, площі, частина дрібних островів взагалі не населена. Та й, ймовірно, середньому венеціанському дому не потрібно стільки паль в фундамент, як масивній церкві, і про кількість паль під базилікою теж могли раз в п’ять прибрехати. Але навіть цифра в мільярд паль здається занадто неймовірною — чи є стільки дерев у всіх Альпах? Більш правдоподібна цифра: при будівництві Венеції витрачено близько мільйона паль. Стосовно до кількості паль під всього лише однією базилікою ця цифра зовсім невелика.
Під церквою Сан-Заккарія (15 століття) археологи нарахували максимум сім тисяч паль — ймовірно, це більш реальна цифра навіть для масивної будівлі, ніж сотні тисяч, про які говорять краєзнавці схоже на те, що у Венеції пальовими полями укріплені фундаменти зовсім не скрізь, а тільки під великими й важкими об’єктами, що стоять на ненадійних берегах, такими, як базиліка Салюте.
Ймовірно, знамениті венеціанські палаццо уздовж центрального каналу дійсно тримаються на укріпленому численними палями фундаменті, а для середнього будинку у Венеції палі якщо і використовували, то не в таких значних кількостях.
До речі, особливість Венеціанської архітектури – дуже повітряні й декоративні фасади палаццо, що виходять на канал. Це тому, що у багатьох таких палаццо несучі стіни — бічні й задня, але не фасадна, ще й таким способом венеціанці пристосували свої палаци до нестабільної місцевості.
Ось як будувалася Венеція: її перші поселенці, що бігли від плем’я венетів в 5-му столітті н.е., будували свої будинки на болотистих островах лагуни з підручних матеріалів і на дерев’яних стовпах, але це все розглядалося як тимчасовий притулок. Постійне міське поселення сформувалося у восьмому столітті, а починаючи з дев’ятого століття Венеція стала перевалочним пунктом для перевезення в Європу предметів розкоші зі Сходу — прянощів, тканин, дорогоцінних каменів.
Положення на торгових шляхах послужило джерелом величезних багатств Венеціанської республіки, тому у міста було достатньо коштів для дорогого будівництва на багнистих берегах. Для будівництва привозили дерево з Північної Італії й вапняк зі слов’янського Дубровника.
Там, де ґрунти островів були пухкими, під споруджувані будинки вбивали дерев’яні палі, досягаючи ними шару щільної глини. Чим більш масивна будувалася будівля, і чим глибше залягали щільні шари ґрунту, тим більш масивна була потрібна установка паль. Верхній рівень паль підрізали до отримання рівної площадки, і на ній викладали блоками вапняку кам’яну частину фундаменту і чорнову підлогу.
Оскільки традиційно основним засобом пересування у Венеції були човни, до будинків проривалися неглибокі канали, стінки яких зміцнювалися спочатку деревом, а потім були замощені каменем або, вже зовсім недавно, забетоновані.
Більшість сучасних будівель Венеції побудовано вже після 16-го століття, але фундаменти під ними старі. Тобто початкові пальові основи будівель 11-14 століть були побудовані настільки добротно, що змогли використовуватися повторно. Наприклад, відомо, що вежа Сан-Марко була побудована на місці згорілої в 15-му столітті попередниці, на її фундаменті, який досі відмінно тримається.