Заборона вітатися чи передавати речі через поріг — одна з найстаріших і найстійкіших традицій у побуті слов’ян, що збереглася до наших днів. Її витоки сягають глибокої давнини, ще часів язичництва, коли поріг оселі мав особливе сакральне значення.
Про це розповідає KURAZH
Поріг як межа світів
У народних уявленнях поріг був не просто частиною будинку, а символічною межею між двома світами: внутрішнім, захищеним простором родини, і зовнішнім, незвіданим світом, який часто асоціювався з небезпеками, чужими енергіями, духами предків чи навіть нечистою силою. Саме тому поріг вважали своєрідною «прикордонною заставою» оселі, місцем, де зосереджувалася її захисна сила, і «замком» від зла.
«Передача речі, рукостискання чи навіть розмова через цю межу сприймалися як порушення цілісності цього захисту».
Згідно з народними віруваннями, коли людина простягає руку з річчю або для привітання через поріг, це начебто створює «пролом» у захисті дому. Через таку «щілину» могли проникнути біди, сварки, пристріт або нечисті сили.
Побутові та містичні пояснення прикмети
Особливо небезпечною вважалася передача гострих предметів (ножів, голок) чи грошей через поріг. Такі дії нібито могли призвести до суперечок, втрат чи навіть до того, що гроші «не затримаються» у домі, а швидко підуть з нього.
Окрім містичних мотивів, існували й суто практичні пояснення цієї традиції. Передавати предмети через поріг було незручно: можна було ненароком впустити річ, спіткнутися чи викликати непорозуміння, що потім підкріплювалося забобонними трактуваннями.
Згідно з традицією, щоб уникнути подібних наслідків, потрібно було або повністю вийти за поріг, щоб передати річ чи привітатися, або запросити людину всередину. Так відновлювалася цілісність простору і повага до дому.
Дотримання цієї прикмети підкреслювало не лише забобонність, а й глибоку повагу до власного житла, його захисту та до гостей — тих, хто переступав межу між світами.
Це вірування нагадує про важливість кордонів — як фізичних, так і енергетичних — і про необхідність шанувати простір своєї оселі як особисту фортецю.