Що робити, коли навіть найближча людина стає джерелом постійного стресу та погіршує якість життя? Ситуації, коли хтось із рідних демонструє токсичну поведінку, не рідкість, і розривати зв’язок із такими людьми буває неймовірно важко. Водночас це значно впливає на психологічний стан, самооцінку й майбутні стосунки.
Про це розповідає KURAZH
Життя з токсичними родичами: особистий досвід
Багато хто стикається з тим, що літні члени сім’ї з віком стають більш дратівливими, однак у деяких випадках токсична поведінка — це не результат старіння, а риса характеру. Як свідчать спогади автора, його бабуся з молодих років вирізнялася жорсткістю, маніпуляціями та схильністю до докорів. З роками ці риси лише посилилися.
Через обставини студентських років довелося жити разом із бабусею — у тісній однокімнатній квартирі. Мама наполягла на такому рішенні, оскільки гуртожиток не забезпечував належного рівня комфорту, а знімати житло не було фінансової змоги. До того ж бабуся не хотіла залишатися сама, наполегливо просила поселити онука у себе та навіть влаштовувала істерики при спробах відмовити.
Життя під одним дахом виявилося надзвичайно складним. Будь-яка дрібниця — куплений сир із терміном придатності, книги на ліжку, відмова вішати тюль через навчання — ставала приводом для сварки. Бабуся не йшла на компроміси навіть під час найнапруженіших періодів, як-от підготовка до сесій. Кожен день супроводжувався конфліктами, образами, переходами на особистості та приниженнями.
Окремим стресом були постійні докори щодо витрат на їжу, контроль за використанням води, маніпуляції про власне здоров’я та підкреслення своєї хворобливості. Автор згадує, як бабуся могла ледве пересуватися по квартирі, але на вулиці йшла впевненою ходою, що свідчило про показову поведінку задля отримання уваги й співчуття.
Чим завершився спільний побут і чи можливе примирення
Кульмінацією стала сварка у власний день народження, коли бабуся влаштувала скандал через використану воду. Це стало останньою краплею — онук вирішив переїхати в гуртожиток, попри складні побутові умови та сусідство з незнайомими людьми. Вже згодом стало зрозуміло, що ця відстань пішла на користь стосункам: конфлікти припинилися, а спілкування змінилося на більш спокійне та віддалене.
«З того моменту, як я пішов з дому, ми більше жодного разу не сварилися. Може тому що я виявив характер, а може просто з такими людьми не варто разом вести побут. І це було найкраще рішення, я вважаю. Якщо людина не може ні з ким ужитися (зараз вона точно так само тероризує маму), то краще трохи дистанціюватися від неї. Звичайно, допомагати, не кидати. Але разом не жити».
Досвід показує: дистанціювання від токсичних родичів часто стає єдиним шляхом зберегти власне психічне здоров’я та повернути собі спокій. При цьому важливо не забувати про елементарну людську підтримку, однак не дозволяти знову втягувати себе у конфлікти та маніпуляції. Така тактика може стати оптимальним рішенням у подібних ситуаціях.