Манул – це дикий кіт, який вражає своєю загадковістю та незалежністю. Його зовнішність і поведінка відрізняються від усіх відомих домашніх котів, а спроби одомашнення цього створіння приречені на невдачу.
Про це розповідає KURAZH
Де мешкає манул та чим він особливий
Манул обирає для життя гірські степи Середньої та Центральної Азії, де суворі умови сформували його унікальний характер. Особливістю цієї тварини є надзвичайно густа шерсть: на одному квадратному сантиметрі шкіри розташовано приблизно 9000 волосків, що робить манула найпухнастішою кицькою у світі. Крім цього, у нього короткі й міцні лапи, масивне тіло та відсутність схильності до швидкого бігу – манул вважає за краще нападати з засідки, уникаючи регіонів із глибоким снігом.
У дикій природі манул полює на гризунів, птахів та комах. Полювання відбувається раптово: кіт зненацька настигає жертву, стрибає й швидко зламує їй шию. На відміну від домашніх котів, манул не нявкає, а видає звуки, схожі на гавкіт чи ричання.
Спосіб життя, розмноження та загрози
Манули – самітники. Вони уникають контактів із родичами й ревно охороняють власну територію. Лише раз на рік, у лютому-березні, ці тварини збираються для шлюбних ігор, під час яких самці борються за увагу самки. Після народження потомства, вся відповідальність за малюків лягає на самицю. Зазвичай у посліді буває від трьох до п’яти кошенят, і вже до тримісячного віку вони навчаються самостійно полювати.
Чисельність манулів у дикій природі зменшується. Зараз у світі залишилось близько 58 тисяч дорослих особин, а за класифікацією IUCN їхній статус визначено як «Near Threatened» («Близький до загрозливого стану»). Основні вороги – вовки, сови, лисиці та великі хижаки, але найбільшу загрозу становить діяльність людини: видобуток корисних копалин, розбудова інфраструктури, випас худоби, а також знищення гризунів, які є основою раціону манула. Хоча полювання на цих котів заборонене, вони часто потрапляють у пастки, призначені для інших тварин.
Манули занесені до Червоної Книги Світу. У дикій природі їх залишилося близько 58 тисяч дорослих особин. Статус виду за IUCN — “Near Threatened” (Близький до загрозливого стану).
Відновлення популяції ускладнене низкою чинників. По-перше, у манулів особлива імунна система, що не пристосована до інфекцій, поширених у неволі – для них смертельно небезпечний токсоплазмоз. По-друге, ця тварина дуже чутлива до стресу, а життя поруч із людьми позбавляє її репродуктивної здатності. По-третє, сезон розмноження триває лише кілька днів на рік, тому у зоопарках важко вловити правильний момент для отримання потомства.
У зоопарках світу мешкає лише 150–200 манулів. Вирощування цих тварин в неволі залишається складним завданням, однак кожне нове кошеня – це справжнє досягнення для зоологів.
Манул залишається абсолютно диким – навіть якщо виростити його з маляти, він не стане ручним і, скориставшись нагодою, обов’язково втече у пошуках самотності. Ця тварина заслуговує на повагу до свого вибору жити вільно.