Бойові сокири середньовіччя оповиті безліччю міфів, сформованих переважно кінематографом і фентезі-літературою. Проте історичні та археологічні дослідження доводять, що більшість усталених уявлень про цю зброю мало відповідають дійсності.
Про це розповідає KURAZH
Сокира як основна зброя воїна
Поширена думка, що сокира була лише допоміжною зброєю, є неправдивою. У багатьох фільмах і книгах воїн зображується насамперед із мечем, а сокира виконує роль запасного знаряддя, яким у крайньому разі користуються для метання. Однак історичні джерела свідчать, що спис був найпоширенішою зброєю, а сокира займала друге місце за популярністю. Її перевага пояснювалася невисокою вартістю: на виготовлення сокири йшло значно менше дорогого металу, а виготовити її міг майже будь-який коваль. До того ж сокира була універсальною: у мирний час нею користувалися для господарських потреб, а меч у повсякденному житті був малопридатний.
Стереотипи про метання, розміри та форму сокири
Уявлення про те, що середньовічні воїни кидали сокири у ворога, не має під собою історичного підґрунтя.
«Сокира — допоміжна зброя»
Не існує підтверджень масового використання сокир як метальної зброї. Їх застосовували в ближньому бою, оскільки навіть найдешевша сокира була надто цінною, щоб ризикувати втратити її в бою.
Ще один міф — велетенські розміри бойових сокир. Археологічні знахідки демонструють, що середня вага такої зброї становила до 500 грамів, чого цілком вистачало для ефективного ураження ворога, але дозволяло тримати зброю в руках довгий час без надмірної втоми. Великі й важкі сокири зазвичай використовувалися для господарських робіт, тоді як бойові були компактнішими та легшими.
Дизайн руків’я також відрізнявся від того, як його зображують у фентезі: замість вигнутих ергономічних рукояток середньовічні сокири здебільшого мали просту пряму круглу ручку довжиною приблизно 80 сантиметрів. Така конструкція була практичною, адже у випадку поломки можна було швидко замінити руків’я звичайною гілкою.
Щодо смертельної точності сокири, то цей стереотип також є перебільшенням. Війни того часу рідко мали на меті повне знищення супротивника. Часто переможці прагнули не вбити ворога, а підкорити його задля отримання данини. Зокрема, бойові сокири могли використовуватися й для нанесення некритичних ударів, наприклад, тупою стороною, щоб ворог швидше здався та почав служити переможцю.