Образ грабіжників поїздів, які на конях наздоганяють залізничні склади, широко відомий завдяки голлівудським вестернам, літературі та відеоіграм. Однак у реальному житті пограбування поїздів стали серйозною проблемою для Сполучених Штатів наприкінці XIX століття. Лише за 1893-1894 роки на Дикому Заході відбулося декілька десятків таких злочинів, а згодом їхня кількість лише зростала.
Про це розповідає KURAZH
Початок епохи грабіжників поїздів
Залізниці відіграли важливу роль у розвитку американського Заходу, сприяючи появі нових міст та розширенню торгівлі. Проте перші роки розбудови залізничної мережі призвели до сплеску злочинності, а не до встановлення порядку. Поїздами перевозили різноманітні товари — від худоби й золота до зброї та алкоголю, а також найбагатших громадян країни. Через слабку охорону ці поїзди стали легкою здобиччю для злочинців.
6 жовтня 1866 року брати Ріно здійснили одне з перших відомих пограбувань на поїзді компанії Adams Express Company, яка займалася банківськими переказами. Погрожуючи револьверами, вони змусили пасажирів лягти на підлогу, відкрили сейф і втекли з приблизно 10 000 доларів, що з урахуванням інфляції дорівнювало 177 000 доларів сучасними грошима. Цей інцидент став початком хвилі подібних злочинів, які досягли піку в період з 1893 по 1910 роки, коли було пограбовано понад 900 поїздів.
Поїзди, що перевозили цінності, стали основною мішенню для численних банд, серед яких відзначилися брати Фаррінгтон у Кентуккі, Джессі Джеймс на Середньому Заході та «Дика банда» Бутча Кессіді у Вайомінгу.
Тактика грабіжників і заходи протидії
Попри романтизовані уявлення, злочинці рідко наздоганяли поїзд верхи. Найчастіше бандити заздалегідь сідали до вагона разом із пасажирами, чекаючи слушного моменту для нападу. Інколи вони блокували шлях поїзду колодами чи диліжансами, а потім атакували. Основною метою були вагони з грошима, золотом, платіжними відомостями чи банківськими облігаціями, навіть якщо ті охоронялися озброєними охоронцями.
У випадку відсутності цінностей нападники грабували пасажирів, часто застосовуючи насильство. Залізничні аварії та підриви вагонів під час нападів призводили до численних жертв.
«У перші роки XX-го століття більшість відомих грабіжників поїздів, у тому числі Бутч Кессіді, Санденс Кід та інші члени банди, втекли з країни, були схоплені або вбиті всього через кілька годин або днів після пограбування поїзда. Практично ніхто з них не заробив на пограбуванні поїздів, а лише зустрів свій безславний кінець».
Занепад грабіжництва поїздів
На початку ХХ століття кількість пограбувань почала зменшуватися, а до 1925 року такі злочини майже повністю припинились. Останній великий напад відбувся 12 червня 1924 року, коли банда братів Ньютонів, спільно з чиказькими гангстерами та корумпованим поштовим інспектором, викрала мішки з облігаціями та готівкою, здобувши близько 3 мільйонів доларів (сьогодні ця сума еквівалентна 45 мільйонам доларів). Проте більшість злочинців було швидко затримано, а деякі так і не змогли скористатися здобиччю.
Головними причинами зникнення таких злочинів стали посилення захисту поїздів: залізничні компанії встановлювали масивні сейфи, укріплювали вагони, наймали озброєну охорону та навіть формували кінні загони для переслідування бандитів. Завдяки розвитку телеграфу й телефонного зв’язку інформація про злочини швидко передавалася місцевим правоохоронцям, що ускладнювало втечу нападників. Врешті-решт, поїзди стали настільки добре захищеними, що грабіжникам було легше атакувати банки, ніж залізничні склади.
Таким чином, зменшення кількості пограбувань поїздів стало не лише результатом технічного прогресу і посилення безпеки, а й символом закінчення епохи Дикого Заходу.
