Японське суспільство відоме своєю працьовитістю та шануванням традицій, що глибоко вкорінені у культурі країни. Багато японців переконані, що невтомна праця є запорукою матеріального добробуту та поваги, особливо з боку старшого покоління. Однак прагнення до професійного успіху та дотримання давніх звичаїв часто веде не лише до моральної, а й до помітної фізичної трансформації тіла.
Про це розповідає KURAZH
Сумо: професія, що змінює тіло та життя
Один із найбільш яскравих прикладів — борці сумо. Відомо, що багато з них у дитинстві не мали схильності до зайвої ваги, але заради успіху у цьому національному виді спорту вони проходять через серйозну фізичну трансформацію. Сумо в Японії — це не лише популярний, а й прибутковий спорт, який вимагає від спортсменів спеціального способу життя та харчування.
Щодня майбутні чемпіони прокидаються ще до світанку і одразу приступають до інтенсивних тренувань. Після виснажливої фізичної активності вони споживають калорійний сніданок, головною стравою якого є суп тянконабе — поживна страва з м’ясним фаршем, морепродуктами, локшиною, грибами та овочами. Раціон також включає значну кількість рису та пива, яке серед борців користується особливою популярністю. За легендами, деякі сумоїсти здатні випити значну кількість алкоголю за один прийом, хоча відомий майстер Конісікі і спростовував чутки про власні алкогольні рекорди.
Під час підготовки борці сумо щоденно споживають не менше 8 000 калорій, поєднуючи тренування, прийоми їжі та обов’язковий денний сон. Напередодні змагань вони навіть відмовляються від червоного м’яса, вживаючи лише курятину — це символічна традиція, що підкреслює необхідність стійко стояти на двох ногах, як птах.
Після завершення кар’єри багато екс-спортсменів повертаються до нормальної ваги, дотримуючись низькокалорійної дієти та змінюючи спосіб життя. Однак наслідки довготривалого перебування у професії — такі як діабет, гіпертонія, захворювання печінки та суглобів — залишаються поширеним явищем серед колишніх сумоїстів.
Носії мікоші: гордість та біль японських фестивалів
Ще один характерний приклад впливу традицій на фізичний стан — носії мікоші. Мікоші — це оздоблений паланкін, який під час свят і фестивалів в Японії несуть вулицями групи чоловіків. Згідно з синтоїстськими віруваннями, це ритуал очищення, особливо популярний у важкі для країни часи.
Попри зовнішню легкість паланкіна, його вага може досягати кількох тисяч кілограмів — найважчий мікоші Сенкан, який використовували на фестивалі Торікое, важив понад 4 000 кілограмів. Перенесення цієї конструкції можливе лише завдяки злагодженій роботі десятків міцних чоловіків, які тримають паланкін на плечах і спині. З часом у носіїв з’являються так звані «мікоші дако» — трудові мозолі на плечах і спині, які є зовнішнім свідченням витривалості та вірності традиціям.
«Мікоші дако» говорять про силу, витривалість і прихильність традиціям. А що ще потрібно для щастя?!
Ці характерні зміни тіла вважаються предметом гордості серед носіїв мікоші, які навіть відмовляються від спеціальних підкладок, щоб отримати цей своєрідний знак відзнаки. Таким чином, для багатьох японців фізична трансформація стає невід’ємною частиною професійного зростання або дотримання релігійних і культурних ритуалів.