Ще зовсім недавно у дворі можна було побачити жваве цуценя, яке своїм веселим характером заряджало позитивом усіх навколо. Минуло кілька років, і тепер на ґанку відпочиває вже літній собака, якого навіть заклик «Гайда гуляти!» не завжди надихає на прогулянку.
Про це розповідає KURAZH
Тривалість життя та особливості старіння собак
Життєвий шлях собаки значною мірою залежить від її породи, розміру та стану здоров’я. У середньому, песики живуть 10–13 років, але цей показник може суттєво різнитися. Дрібні породи часто досягають 15 років і більше, а великі чи гігантські — переважно від 7 до 10 років.
Старіння у собак має спільні риси з людським процесом, проте є й свої особливості. З віком тварина стає менш активною, у неї можуть з’являтися хронічні захворювання, поведінкові зміни. Однак темпи та специфика старіння варіюються залежно від спадковості та догляду.
Ознаки та прояви старіння у собак
Першими симптомами старіння є зниження активності — пес рідше грається та бігає. Для багатьох порід характерний вплив генетичних хвороб. Наприклад, у басет-гаундів часто виникають проблеми із суглобами, німецькі вівчарки страждають на захворювання задніх лап, а у кокер-спанієлів починають погіршуватись зір та стан очей.
Тривалість останнього періоду життя собаки суто індивідуальна і може тривати від кількох місяців до кількох років. Вона залежить від здоров’я тварини, уваги з боку власників, а також наявності хронічних хвороб.
Старі собаки гірше бачать і чують, ходять повільно, горбляться. У них загострюються хронічні хвороби. Їм потрібен особливий догляд і дієта, а також допомога з гігієнічними процедурами (протирання очей, вух, шерсті).
З віком у собак, як і у людей, з’являється сивина, реакції сповільнюються, а під час прогулянок вони потребують більшої уваги. Собаки похилого віку часто втомлюються від галасу й присутності дітей, більше відпочивають у будці чи на своєму місці. Також їм стає важко підійматися сходами.
Є приклади, коли собаки доживали до 15 років, втрачаючи слух, зір і навіть зуби. Зазвичай вони більшість часу проводять лежачи, ходять повільно, з опущеною головою, і можуть не впізнавати знайомих людей, доки ті не підійдуть зовсім близько.