Дослідники з Кіотського університету провели масштабне дослідження, щоб з’ясувати, чому деякі домашні кішки частіше муркочуть і проявляють більшу «балакучість» у спілкуванні з людьми, ніж інші. Науковці проаналізували поведінку та генетичний матеріал 280 тварин, а також врахували дані анкет, які заповнювали власники кішок.
Про це розповідає KURAZH
Генетичний механізм муркотіння
Результати аналізу показали, що на схильність до муркотіння та виразних звуків впливає довжина певного гена — андрогенного рецептора, який відповідає за реакцію на тестостерон. У кішок із коротшою версією цього гена частіше спостерігалося бажання «спілкуватися» з людьми, особливо яскраво ця тенденція проявилася у самців. Такі тварини не лише більше муркотіли, а й загалом були більш голосистими у побуті.
Відмінності між домашніми та дикими кішками
Вчені підкреслили, що довга версія андрогенного гена зустрічається лише у домашніх кішок і відсутня у їхніх диких родичів. Дослідники вважають, що це генетичне відхилення могло закріпитися в процесі одомашнення, коли тварини почали частіше використовувати звуки для комунікації з людьми.
Автори дослідження підкреслюють: отримані результати підтверджують гіпотезу про те, що муркотіння — це не просто фізіологічний рефлекс, а важлива форма соціальної поведінки, що сформувалася під впливом життя поряд з людиною.
Генетичне розуміння цієї особливості, за словами науковців, не лише допоможе краще дослідити еволюційні процеси одомашнення тварин, а й сприятиме поглибленню зв’язку між людьми та їхніми улюбленцями.